Міжлопатково-реберний синдром

Що це таке?

Міжлопатково-реберний синдром — це больовий м’язово-скелетний синдром, що проявляється болем у ділянці між лопатками з іррадіацією вздовж ребер. Він пов’язаний із перенапруженням, спазмом або запаленням м’язів, зв’язок і фасцій, а також із порушенням роботи грудного відділу хребта. Часто цей синдром має функціональний характер, але може супроводжувати й серйозні дегенеративні зміни хребта. Захворювання не загрожує життю, проте суттєво погіршує самопочуття, сон і працездатність.

Види

Міжлопатково-реберний синдром поділяється залежно від механізму виникнення та перебігу захворювання.

За характером розвитку виділяють гостру форму, що виникає раптово після фізичного навантаження, незручного руху або переохолодження, та хронічну форму, яка формуються поступово на тлі тривалих статичних навантажень і дегенеративних змін у хребті.

За причиною розвитку розрізняють вертеброгенний синдром, пов’язаний із остеохондрозом, протрузіями або викривленнями хребта, та міофасціальний синдром, спричинений перенапруженням м’язів і формуванням тригерних точок у міжлопатковій зоні.

Симптоми

Основним проявом міжлопатково-реберного синдрому є тупий, ниючий або пекучий біль між лопатками, який може поширюватися вздовж ребер, у грудну клітку або в плече. Больові відчуття часто посилюються при поворотах тулуба, глибокому вдиху, кашлі, тривалому сидінні або після фізичного навантаження.

Також характерні скутість у грудному відділі хребта, відчуття напруження у спині, «повзання мурашок» по шкірі, підвищена чутливість при дотику. У хронічних формах можливі порушення сну, швидка втомлюваність, дратівливість через постійний больовий синдром.

Причини

Найчастішою причиною розвитку синдрому є тривале статичне навантаження на м’язи спини, особливо при сидячій роботі за комп’ютером, неправильній поставі або недостатній фізичній активності.

Також міжлопатково-реберний синдром може виникати на фоні:

• остеохондрозу грудного відділу хребта;
• сколіозу та кіфозу;
• міжхребцевих протрузій;
• переохолодження;
• фізичного перенапруження;
• психоемоційного стресу, який викликає м’язові спазми.

У частини пацієнтів біль може маскувати захворювання внутрішніх органів, тому важливо проводити диференційну діагностику.

Діагностика

Діагностика починається з огляду лікаря-невролога або ортопеда, оцінки постави, обсягу рухів і пальпації міжлопаткової зони для виявлення болісних тригерних точок.

Для виключення патологій хребта призначають рентгенографію грудного відділу хребта, а при необхідності — МРТ або КТ, які дозволяють оцінити стан міжхребцевих дисків, корінців нервів і м’яких тканин.

Обов’язково проводиться диференційна діагностика із захворюваннями серця, легень і органів травлення, оскільки біль у міжлопатковій зоні може мати відбитий характер.

Лікування

Лікування міжлопатково-реберного синдрому має бути комплексним і спрямованим не лише на зняття болю, а й на усунення його причини. У гострий період застосовуються знеболювальні засоби, нестероїдні протизапальні препарати та міорелаксанти для зниження м’язового спазму.

Після зменшення болю призначаються фізіотерапевтичні процедури, масаж, мануальна терапія, лікувальна фізкультура. Вправи спрямовані на зміцнення м’язів спини, покращення рухливості грудного відділу хребта та корекцію постави.

За необхідності використовуються методи рефлексотерапії, блокади тригерних зон, кінезіотерапія. При хронічних формах значну роль відіграє регулярна фізична активність та робота з поставою.

Профілактика

Профілактика міжлопатково-реберного синдрому полягає у формуванні правильних рухових звичок і турботі про хребет. Важливо дотримуватися ергономіки робочого місця, робити перерви під час сидячої роботи та виконувати розминки для спини.

Регулярні фізичні вправи, плавання, зміцнення м’язів кора й спини значно зменшують ризик розвитку синдрому. Слід уникати переохолодження, різких рухів та надмірних фізичних навантажень. При появі перших симптомів бажано звертатися до лікаря, не допускаючи переходу захворювання в хронічну форму.