Спондилоартрит

Що це таке?

Спондилоартрит — це група хронічних запальних захворювань, які вражають переважно хребет, крижово-клубові зчленування та периферичні суглоби. На відміну від дегенеративних захворювань, таких як спондилоартроз, при спондилоартриті основну роль відіграє саме запальний процес. Захворювання поступово призводить до болю, скутості, обмеження рухливості та, у важких випадках, до зрощення окремих відділів хребта.

Види

Існує кілька клінічних форм спондилоартриту. Найбільш відомим є анкілозивний спондилоартрит (хвороба Бехтерева), для якого характерне ураження хребта та крижово-клубових суглобів із поступовим їхнім зрощенням.

Псоріатичний спондилоартрит розвивається у пацієнтів із псоріазом і може поєднувати ураження шкіри, суглобів і хребта.

Реактивний спондилоартрит виникає після перенесених інфекцій сечостатевої або кишкової системи.

Ентеропатичний спондилоартрит пов’язаний із запальними захворюваннями кишківника, такими як хвороба Крона або виразковий коліт.

Симптоми

Найбільш характерним симптомом є хронічний біль у спині запального характеру, який посилюється вночі та вранці і зменшується після руху. Типовою ознакою є ранкова скутість у хребті, що триває понад 30 хвилин.

З часом з’являється обмеження рухливості, відчуття «закляклості», зниження гнучкості хребта. Можуть уражатися також плечові, тазостегнові, колінні суглоби. У деяких пацієнтів спостерігаються позасуглобові прояви: запалення очей (увеїт), ураження серця, легень, шкіри.

Причини

Головну роль у розвитку спондилоартриту відіграє спадкова схильність, зокрема наявність антигену HLA-B27. Важливими тригерними факторами є інфекційні захворювання, порушення імунної відповіді організму, хронічні запальні процеси.

Пусковими механізмами також можуть бути переохолодження, сильний стрес, травми та надмірні фізичні навантаження.

Діагностика

Діагностика спондилоартриту починається з консультації ревматолога або невролога та детального збору скарг. Важливе значення має оцінка характеру болю та тривалості ранкової скутості.
Серед лабораторних методів використовують показники запалення (ШОЕ, С-реактивний білок), а також генетичний маркер HLA-B27.

Інструментальні методи включають рентгенографію крижово-клубових суглобів і хребта, МРТ для раннього виявлення запалення, а також КТ для оцінки структурних змін.

Лікування

Лікування є тривалим і комплексним, спрямованим на контроль запалення, зменшення болю та збереження рухливості. Основу медикаментозної терапії становлять нестероїдні протизапальні препарати, при високій активності захворювання застосовують глюкокортикостероїди та базисні протиревматичні засоби.

У сучасній терапії широко використовуються біологічні препарати, які здійснюють цілеспрямований вплив на імунні механізми запалення.

Обов’язковою складовою лікування є лікувальна фізкультура, регулярні вправи для підтримання гнучкості хребта, фізіотерапія, масаж та реабілітаційні програми. У важких випадках із деформаціями можуть застосовуватися хірургічні методи.

Профілактика

Профілактика полягає у ранньому виявленні захворювання, регулярних оглядах у ревматолога та контролі активності запалення. Важливо підтримувати фізичну активність, уникати тривалого знерухомлення, правильно організовувати режим праці та відпочинку. Своєчасне лікування інфекцій та контроль аутоімунних процесів дозволяють зменшити ризик прогресування хвороби.