Стрептококова інфекція: симптоми та лікування

Про захворювання

Стрептококова інфекція — це група інфекційних захворювань, які спричиняються бактеріями роду Streptococcus. Ці мікроорганізми можуть уражати верхні дихальні шляхи, шкіру, внутрішні органи та викликати як легкі, так і тяжкі ускладнення.

Найчастіше стрептокок передається повітряно-крапельним шляхом або через контакт із зараженою людиною. Захворювання потребує своєчасної діагностики та правильного лікування, оскільки без терапії може призвести до серйозних наслідків для серця, нирок і суглобів.

Види

Існує кілька видів стрептококів, які мають клінічне значення:

• Стрептокок групи А (Streptococcus pyogenes) — викликає ангіну, скарлатину, бешиху, фарингіт.
• Стрептокок групи В — небезпечний для новонароджених, може спричиняти менінгіт та сепсис.
• Пневмокок (Streptococcus pneumoniae) — провокує пневмонію, отит, синусит.
• Зеленячий стрептокок — може бути причиною ендокардиту.

Симптоми

Прояви стрептококової інфекції залежать від локалізації процесу, але найчастіше спостерігаються:

• біль у горлі;
• підвищення температури тіла;
• збільшення та болючість лімфатичних вузлів;
• гнійний наліт на мигдаликах;
• висип (при скарлатині);
• почервоніння та набряк шкіри;
• загальна слабкість і інтоксикація.

У дітей симптоми можуть розвиватися швидше та мати більш виражений характер.

Причини

Основною причиною є зараження бактерією стрептокока від носія або хворої людини. Фактори ризику:

• ослаблений імунітет;
• хронічні захворювання;
• переохолодження;
• тісний контакт у колективах;
• недотримання правил гігієни.

У деяких випадках людина може бути безсимптомним носієм бактерії.

Діагностика

Діагностика включає:

• огляд лікаря;
• мазок із горла на стрептокок;
• експрес-тест на стрептокок групи А;
• загальний аналіз крові;
• бактеріологічний посів.

Своєчасне лабораторне підтвердження дозволяє призначити ефективну антибактеріальну терапію та запобігти ускладненням.

Лікування

Основою лікування є антибіотикотерапія, яку призначає лікар після підтвердження діагнозу. Найчастіше застосовуються препарати пеніцилінового ряду або альтернативні антибіотики у разі алергії.

Додатково можуть призначатися:

• жарознижувальні засоби;
• місцеві антисептики;
• протизапальні препарати;
• рясне пиття та постільний режим.

Самолікування є небезпечним, оскільки неправильна терапія підвищує ризик розвитку ревматизму, гломерулонефриту та інших ускладнень.

Профілактика

Для зниження ризику зараження рекомендується:

• дотримуватися правил особистої гігієни;
• уникати контакту з хворими;
• зміцнювати імунітет;
• своєчасно лікувати хронічні захворювання;
• проходити профілактичні огляди.

При появі симптомів важливо звернутися до лікаря та не відкладати лікування.