Остеомієліт: симптоми, причини, діагностика та лікування

Про захворювання

Остеомієліт — це інфекційно-запальне захворювання кісткової тканини, яке може уражати кістковий мозок, внутрішню та зовнішню частини кістки, а також окістя. Захворювання найчастіше має бактеріальне походження та потребує своєчасної діагностики й лікування.

Остеомієліт може виникнути після травми, операції, відкритого перелому або поширення інфекції з іншої ділянки організму. У деяких випадках збудник потрапляє до кістки через кровотік.

Без належного лікування інфекційний процес може поширюватися, призводити до руйнування кісткової тканини, формування гнійних осередків і переходу захворювання у хронічну форму. Саме тому біль у кістці, набряк, почервоніння шкіри, підвищення температури та інші ознаки інфекції потребують медичної оцінки.

Остеомієліт може розвиватися в будь-якій кістці, проте частіше уражаються довгі кістки кінцівок, хребет та кістки стопи.

Інфекція може потрапити в кісткову тканину кількома шляхами. При гематогенному остеомієліті мікроорганізми поширюються з потоком крові з іншого вогнища інфекції. При екзогенному варіанті інфекція безпосередньо потрапляє до кістки через рану, відкритий перелом або під час хірургічного втручання.

Остеомієліт може мати гострий або хронічний перебіг. Гостра форма зазвичай розвивається швидко та може супроводжуватися вираженим болем і загальними ознаками інфекції. Хронічний остеомієліт може тривати протягом тривалого часу, періодично загострюватися та призводити до стійких змін кісткової тканини.

Захворювання може виникати у людей будь-якого віку. У дітей частіше зустрічається гематогенний шлях поширення інфекції, тоді як у дорослих значну роль можуть відігравати травми, операції, порушення кровопостачання та супутні захворювання.

Види

Остеомієліт класифікують за різними ознаками.

За шляхом потрапляння інфекції:

• Гематогенний остеомієліт виникає внаслідок потрапляння інфекції до кістки через кров. Найчастіше такий механізм характерний для дітей, хоча може зустрічатися й у дорослих.
• Екзогенний остеомієліт розвивається тоді, коли інфекція безпосередньо потрапляє до кісткової тканини ззовні. Це може відбуватися після відкритих травм, переломів або оперативних втручань.
• Післятравматичний остеомієліт є різновидом екзогенного процесу та може виникнути після травми, особливо якщо є відкрита рана або порушення кровопостачання тканин.
• Контактний остеомієліт може розвинутися внаслідок поширення інфекції з прилеглих м'яких тканин безпосередньо на кістку.

За перебігом:

• Гострий остеомієліт характеризується швидким розвитком запального процесу. Симптоми можуть виникнути протягом короткого періоду та включати біль, набряк, підвищення температури тіла й загальне нездужання.
• Хронічний остеомієліт формується при тривалому перебігу інфекції або недостатньому очищенні вогнища інфекції. Він може супроводжуватися періодами загострення та ремісії, утворенням нориць і виділенням гною.

Симптоми

Прояви остеомієліту залежать від локалізації інфекції, її поширеності, форми захворювання та віку пацієнта.

Найбільш характерними симптомами можуть бути:

• біль у ділянці ураженої кістки;
• набряк тканин;
• почервоніння шкіри;
• підвищення температури шкіри над місцем запалення;
• болючість при натисканні;
• обмеження рухливості кінцівки або суглоба;
• підвищення температури тіла;
• озноб;
• слабкість і загальне нездужання;
• підвищена пітливість;
• поява рани, з якої може виділятися гній.

При хронічному остеомієліті симптоми іноді виражені слабше. Пацієнта може тривалий час турбувати періодичний біль, набряк або виділення з нориці. Загострення може супроводжуватися посиленням болю, появою почервоніння та підвищенням температури.

У дітей симптоми можуть включати дратівливість, зниження активності, відмову від їжі, підвищення температури та небажання рухати ураженою кінцівкою.

Важливо враховувати, що симптоми остеомієліту можуть бути схожими на прояви інших захворювань. Самостійно встановити діагноз лише за симптомами неможливо.

Причини

Основною причиною остеомієліту є потрапляння інфекційного збудника до кісткової тканини. Найчастіше захворювання спричиняють бактерії, зокрема стафілококи. Рідше причиною можуть бути інші бактерії або грибкові інфекції.

Інфекція може потрапити до кістки:

• через кров із іншого інфекційного вогнища;
• через відкриту рану;
• при відкритому переломі;
• після оперативного втручання;
• після встановлення ортопедичних конструкцій або протезів;
• при поширенні інфекції з прилеглих м'яких тканин;
• через виразки та інфіковані рани, зокрема на стопах.

Ризик розвитку остеомієліту підвищується за наявності певних факторів. До них належать цукровий діабет, порушення кровообігу, ослаблення імунної системи, серйозні травми, відкриті переломи, нещодавні операції та попередній остеомієліт.

Особливої уваги потребують інфіковані рани, які тривалий час не загоюються, а також рани в ділянці стоп у людей із порушенням кровопостачання або цукровим діабетом.

Діагностика

Діагностика остеомієліту починається з консультації лікаря та огляду ураженої ділянки. Спеціаліст оцінює характер болю, наявність набряку, почервоніння, ран, виділень, порушення рухливості та інших ознак запального процесу.

Для встановлення діагнозу можуть застосовуватися:

• Лабораторні дослідження. Аналізи крові можуть допомогти виявити ознаки запалення та оцінити загальний стан організму. За необхідності визначають маркери запалення, зокрема С-реактивний білок і швидкість осідання еритроцитів.
• Бактеріологічні дослідження. Посів крові або матеріалу з осередку інфекції допомагає визначити збудника та його чутливість до антибактеріальних препаратів.
• Рентгенографія. Дослідження може виявити зміни кісткової тканини, однак на ранніх етапах захворювання зміни на рентгенограмі можуть бути непомітними.
• Магнітно-резонансна томографія (МРТ). МРТ дозволяє детально оцінити кісткову тканину та прилеглі м'які тканини й широко використовується для виявлення запального процесу.
• Комп'ютерна томографія (КТ). Може бути корисною для оцінки структури кістки, особливо при складних або хронічних формах захворювання.
• Біопсія кістки. У певних випадках лікар може рекомендувати отримання зразка кісткової тканини для лабораторного та мікробіологічного дослідження. Це допомагає уточнити характер процесу та визначити збудника.

Вибір методів діагностики залежить від симптомів, локалізації процесу, віку пацієнта, супутніх захворювань та попереднього лікування.

Лікування

Лікування остеомієліту залежить від форми захворювання, його причини, локалізації, поширеності інфекції та загального стану пацієнта.

Основним компонентом лікування бактеріального остеомієліту є антибактеріальна терапія. Препарат, його дозування, спосіб введення та тривалість курсу визначає лікар. За можливості вибір антибіотика здійснюють з урахуванням результатів мікробіологічного дослідження та чутливості збудника.

У деяких випадках медикаментозного лікування недостатньо. При наявності гнійного осередку, некротизованої кісткової тканини, абсцесу або інфікованих сторонніх конструкцій може знадобитися хірургічне лікування.

Оперативне втручання може передбачати:

• розкриття та дренування гнійного осередку;
• видалення нежиттєздатної кісткової тканини;
• очищення інфікованої ділянки;
• видалення інфікованих сторонніх матеріалів у певних випадках;
• санацію рани;
• реконструктивні втручання за необхідності.

При хронічному остеомієліті лікування може бути тривалим і потребувати комплексного підходу. Окрім контролю інфекції, важливо усунути фактори, які перешкоджають загоєнню, наприклад порушення кровопостачання або проблеми з лікуванням основного захворювання.

Не варто самостійно приймати антибіотики при підозрі на остеомієліт. Неправильно підібраний препарат або недостатня тривалість лікування можуть сприяти збереженню інфекції та переходу захворювання у хронічну форму.

Профілактика

Специфічної профілактики, яка повністю виключає ризик остеомієліту, не існує. Водночас можна зменшити ймовірність розвитку захворювання.

Для цього рекомендується:

• своєчасно обробляти порізи, садна та інші пошкодження шкіри;
• стежити за станом ран і звертатися до лікаря при появі ознак інфекції;
• не ігнорувати відкриті переломи та серйозні травми;
• дотримуватися рекомендацій лікаря після операцій;
• своєчасно лікувати бактеріальні інфекції;
• контролювати хронічні захворювання, зокрема цукровий діабет;
• приділяти особливу увагу догляду за стопами при порушенні кровообігу або діабеті;
• не займатися самолікуванням інфікованих ран.

Звернутися до лікаря необхідно, якщо після травми або операції з'явилися посилення болю, набряк, почервоніння, виділення з рани або підвищення температури. Також приводом для обстеження може бути тривалий біль у кістці незрозумілого походження.

Своєчасна діагностика та правильно підібране лікування допомагають контролювати інфекцію, запобігати подальшому пошкодженню кісткової тканини та знижувати ризик ускладнень.