Остеонекроз: симптоми, причини, діагностика та лікування

Про захворювання

Кісткова тканина, як і будь-яка інша тканина організму, потребує постійного надходження кисню та поживних речовин із кров'ю. Якщо кровопостачання певної ділянки кістки порушується, клітини починають гинути. З часом кістка в зоні ураження слабшає, може деформуватися та втрачати здатність витримувати звичайне навантаження.

Найчастіше остеонекроз виникає в ділянці головки стегнової кістки, проте патологічний процес може уражати й інші кістки, зокрема плечову, колінну, гомілкову та кістки стопи.

На ранніх етапах захворювання може майже не мати виражених проявів. У міру прогресування з'являється біль і обмеження рухливості. Якщо не розпочати лікування вчасно, можливе руйнування суглобової поверхні та розвиток вторинного остеоартрозу.

Тому при появі стійкого болю в суглобі або кінцівці, особливо за наявності факторів ризику, важливо звернутися до лікаря та пройти необхідне обстеження.

Види

Остеонекроз можна класифікувати за причиною виникнення та локалізацією.

За причиною розвитку розрізняють:

• травматичний остеонекроз — виникає після переломів, вивихів або інших травм, які можуть пошкодити судини, що забезпечують кровопостачання кістки;
• нетравматичний остеонекроз — розвивається без безпосередньої травми та може бути пов'язаний із прийомом певних лікарських препаратів, захворюваннями або іншими факторами;
• ідіопатичний остеонекроз — діагностується тоді, коли встановити конкретну причину порушення кровопостачання кістки не вдається.

За локалізацією захворювання найчастіше поділяють на остеонекроз:

• головки стегнової кістки;
• головки плечової кістки;
• колінного суглоба;
• кісток стопи;
• інших ділянок скелета.

Окремо розглядають остеонекроз головки стегнової кістки, оскільки це одна з найпоширеніших локалізацій захворювання. Патологічний процес може виникати з одного боку або одночасно в обох кульшових суглобах.

Симптоми

Симптоми остеонекрозу залежать від локалізації та стадії захворювання. На початковому етапі людина може не відчувати жодних симптомів або помічати лише незначний дискомфорт.

Найхарактернішим проявом є біль у ділянці ураженої кістки або суглоба. Спочатку він може виникати переважно під час фізичного навантаження, ходьби чи тривалого перебування у певному положенні. Згодом больовий синдром може ставати постійним і виникати навіть у стані спокою.

При остеонекрозі головки стегнової кістки біль найчастіше відчувається в паховій ділянці, стегні або сідниці. Іноді він може поширюватися до коліна, через що захворювання не завжди одразу вдається правильно розпізнати.

Також можливі:

• обмеження рухливості суглоба;
• скутість;
• біль при навантаженні на кінцівку;
• кульгавість;
• зниження здатності виконувати звичні фізичні навантаження;
• посилення болю в міру прогресування захворювання.

Вираженість симптомів не завжди відповідає ступеню структурних змін. Саме тому відсутність сильного болю не виключає остеонекроз на ранній стадії.

Причини

Основною безпосередньою причиною остеонекрозу є порушення кровопостачання ділянки кістки. Воно може виникати через пошкодження судин, їх закупорку або інші зміни, які перешкоджають нормальному надходженню крові.

До факторів, які можуть підвищувати ризик розвитку остеонекрозу, належать:

• травми, переломи та вивихи;
• тривале або високодозове застосування глюкокортикостероїдів;
• надмірне вживання алкоголю;
• деякі захворювання крові, зокрема порушення згортання;
• системні аутоімунні та ревматологічні захворювання;
• деякі метаболічні порушення;
• променева терапія;
• хіміотерапія;
• декомпресійна хвороба;
• деякі захворювання печінки та підшлункової залози.

Іноді встановити причину захворювання не вдається. У такому випадку говорять про ідіопатичний остеонекроз.

Наявність одного або декількох факторів ризику не означає, що захворювання обов'язково розвинеться. Водночас при появі болю в суглобах або обмеженні рухливості за таких обставин варто звернутися до лікаря.

Діагностика

Діагностика остеонекрозу починається з консультації лікаря. Спеціаліст уточнює характер болю, його локалізацію, тривалість і зв'язок із фізичним навантаженням, а також з'ясовує наявність травм, супутніх захворювань і факторів ризику.

Після огляду можуть призначатися інструментальні методи дослідження.

Рентгенографія є доступним методом оцінки стану кісток і суглобів. Однак на ранніх стадіях остеонекрозу зміни можуть бути непомітними, тому нормальний результат рентгенографії не завжди виключає захворювання.

Магнітно-резонансна томографія (МРТ) має особливе значення для ранньої діагностики. МРТ дозволяє виявити зміни кісткової тканини ще до появи виражених змін на рентгенівських знімках, визначити розмір і локалізацію вогнища ураження та оцінити стан прилеглих структур.

Комп'ютерна томографія (КТ) може застосовуватися для детальної оцінки кісткових структур, зокрема при вже сформованих змінах або для планування хірургічного лікування.

У деяких випадках лікар може призначити лабораторні дослідження. Вони не підтверджують остеонекроз безпосередньо, але допомагають виявити можливі причини захворювання або інші патологічні стани.

Вибір обстежень залежить від симптомів, локалізації ураження та клінічної ситуації.

Лікування

Тактика лікування залежить від локалізації та розміру вогнища остеонекрозу, стадії захворювання, вираженості симптомів, віку пацієнта та наявності супутніх захворювань.

Основна мета лікування — зменшити біль, зберегти функцію суглоба та запобігти подальшому руйнуванню кісткової тканини.

На ранніх стадіях лікар може рекомендувати:

• зменшення навантаження на уражену кінцівку;
• використання засобів для розвантаження суглоба за показаннями;
• лікувальну фізкультуру та реабілітацію;
• препарати для контролю болю;
• лікування захворювання або стану, який став причиною остеонекрозу.

Важливо розуміти, що медикаментозне лікування підбирається індивідуально. Не існує універсального препарату, який гарантовано відновлює кровопостачання та повністю усуває вогнище остеонекрозу.

Якщо захворювання прогресує або вже виникло значне пошкодження суглоба, може знадобитися хірургічне лікування.

Залежно від стадії та локалізації можуть застосовуватися органозберігальні операції, спрямовані на зменшення тиску в зоні ураження та стимуляцію відновлення кісткової тканини. На пізніх стадіях, коли відбувається деформація або руйнування суглобової поверхні, одним із варіантів лікування може бути ендопротезування суглоба.

Чим раніше виявлено остеонекроз, тим більше можливостей для вибору методів лікування, спрямованих на збереження власного суглоба.

Профілактика

Не всі випадки остеонекрозу можна попередити, особливо якщо захворювання пов'язане з генетичними або іншими неконтрольованими факторами. Проте можна зменшити вплив відомих факторів ризику.

Для профілактики рекомендується:

• уникати надмірного вживання алкоголю;
• не приймати глюкокортикостероїди без призначення лікаря та не змінювати самостійно їх дозування;
• своєчасно лікувати захворювання, які можуть впливати на кровообіг і стан кісткової тканини;
• дотримуватися рекомендацій лікаря після травм, переломів і операцій;
• підтримувати фізичну активність відповідно до стану здоров'я;
• контролювати масу тіла та фактори серцево-судинного ризику;
• проходити рекомендовані обстеження за наявності факторів ризику.

Особливу увагу слід приділяти появі незрозумілого або тривалого болю в суглобах. Якщо біль зберігається, посилюється під час навантаження або супроводжується обмеженням рухливості, не варто відкладати консультацію ортопеда-травматолога.

Остеонекроз потребує своєчасної діагностики. На ранніх стадіях захворювання можливості консервативного та органозберігального лікування значно ширші, тому при появі характерних симптомів важливо звернутися до спеціаліста.